Головна сторінка

Меню:
Людмила путіна

Людмила ясінська

Людмили чижової

Людмили шупенюк


Ярослав ЯСІНСЬКИЙ

Нещодавно в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка відбулася презентація нової поетичної книжки Ярослава Ясінського «Ордалія». До неї увійшли вірші, написані за кілька останніх років.
Ця поезія - спроба осмислити призначення людини на землі, її стосунки з Богом та довкіллям.
Для того, щоб виборці зробили осмислений вибір, я викладаю свою автобіографію та надаю інформацію про свої доходи за 2014 рік.

Поет народився у 1941 році в селі Ліски на Коломийщині. Починав трудовий шлях з пастуха, працював керівником самодіяльного хору, закінчив філологічний факультет Івано-Франківського педінституту, викладав у Коршівському СПТУ.

Я працюю виконавчим директором ТОВ “Сітал-Гласс” (перереєстроване у місті Києві за новою адресою розташування). Загальна сума мого сукупного доходу за 2014 рік становить 78 733 гривні. Щодо членів моєї сім’ї, то тут дохід становить 68 090 гривень. Саме мої батьки володіли у 2014 році підприємством, розмір внесків до статутного (складеного) капіталу якого становив 800 тисяч гривень.

Автор збірок віршів «Маленькі ужинки для донечки Яринки», «Синя злива», «Коливо» та ін. Лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Тараса Мельничука (2005).

Ярослав Ясінський відомий ще й як активний громадський діяч, зокрема організатор Літературно-мистецького фестивалю ім. Квітки Цісик, який щорічно проходить у Лісках на Циганському горбі - обійсті поета.

Посол поінформував присутніх, що цього року в Україні заходи, приурочені до 70-ї річниці Перемоги над нацизмом, проходять під гаслом: «Пам'ятаємо. Перемагаємо».

- Пане Ярославе, який зміст закладено у назві Вашої нової книжки «Ордалія»?

Якщо звернутися до словника, то це середньовічний спосіб встановлення винуватості людини так званим Судом Божим - випробування вогнем, водою, розжареним залізом тощо.

У моєму розумінні ордалія - це Боже покарання. Тому що людина завжди була під уважним спостереженням темних і світлих сил, які випробовували homo sapiens.

- Що Ви хочете сказати біблійними образами, яких є чимало у Вашій поезії?

Між небом і землею завжди відбувається щось тривожне і незрозуміле.

З вершини свого життєвого віку я бачу оце болюче і колюче, яке панує в людській цивілізації.
Посол підкреслив, що лише завдяки солідарності та бойовому братерству представників усіх націй 70 років тому назад зупинили агресора. Також Г.Надоленко зазначив, що «сьогодні ми згадуємо кожного, хто боровся з нацизмом у роки Другої світової війни; кожного, хто віддав життя за мир, свободу і процвітання свого народу; кожного, хто став жертвою самої глобальної катастрофи ХХ століття».

- Як то - бути поетом у селі?

Мені здається, чи в селі, чи в місті поетові завжди важко. Але я вдячний Богові, що в мене є слово і біле поле. Коли мені тяжко, я виходжу на це біле поле і сію власне слово, і десь мені полегшується від того всього, що давить на мою душу і мої плечі.

Мій батько талановитий інженер, який виробниче обладнання може зробити власноруч.

Мені легше нести оті бесаги, що вигризли плечі до кісток. Іноді я вдячний Симону, який помагає мені нести хрест життя.

- Це поезія є для Вас Симоном чи загалом можливість писання?

То життя моє. Поезія - це той світ, куди я тікаю від світу цього.

Особливим гостем цього заходу був талановитий український співак Ростислав Кушина, який прилетів з України спеціально щоб привітати із Днем Перемоги у Другій світовій війні ветеранів, учасників війни та інших ізраїльтян. Молодий тенор віртуозно виконав українські пісні та заспівав відомі оперні арії. Гості концерту були у захваті не лише від чудового голосу співака, але й від шарму та артистизму Ростислава.

Мабуть, кожен поет тікає в образи, в метафору.

- Що Вас так лякає, непокоїть у цьому світі, що хочеться тікати?

Може, це пов’язано з моїм віком. Як то кажуть, старий, все бурчить і всім незадоволений. Але добре, що такий стан приходить з віком, коли людина вже виконала свій життєвий обов’язок.

За час перебування у Голлівуді під час зйомок телепроекту «Американський шанс», Людмила також зустрічалася та працювала з відомим R'n'B виконавцем Брайаном МакНайтом, легендарним Стіві Вандером, менеджером Селін Діон, хореграфом Брітні Спірс і Мадонни, актором Еріком Робертсом, спортсменом Денісом Родменом та ін. Також творчістю Людмили зацікавився продюсер David Junk (Девід Джанк), колишній віце-президент східного підрозділу Universal Music Group Після завершення проекту протягом року співпрацювала з представництвом компанії Universal в Україні.

А то б і справді світ завалився, якби всі молоді думали, як я.

- А коли Ви почали відчувати старість?

Відомо, що є біологічний годинник і той - справжній - годинник. Все відносно: людство придумало і поділило рік на дванадцять місяців; кожен місяць на певну кількість днів. Це пов’язано з рухом планет. Недавно товариші нагадували, що мені сімдесят стукнуло. І це нагадування мені у мозку осіло. Сімдесят - це вік неприємний, і ці відзначення не є святом. Ще до тридцяти - весело, а далі - неприємно. В одному з віршів у мене є таке: «Людина кожна боїться числа, і людство боїться числа».

Тоді мене підтримав лише активіст Ігор Домбровський та опозиційна депутатка Ірина Федорів. Згодом наше підприємство показували як приклад середнього бізнесу на одному з телеканалів США. Я пояснила журналістам, що кредити МВФ нам потрібно не проїдати, а вкладати у виробництво, щоб вертати борги, створювати робочі місця.

Чомусь вимірюють час до кінця світу. І в цьому місці я ненавиджу число. Але я завжди кажу, що я від Адама. А тому дев’ятсот тридцять років було суджено, то чому б мені не так?

- То Ви боїтеся старості?

Не старості, а числа.

- Пане Ярославе, попри все, Ви досить молодий поет. Лише в останнє десятиліття активніше зайнялися літературою, берете участь у імпрезах, хоч вважається, що поезія - забавка юності.

Останні новини

5 вересня 2017 року з технічних причин консульським відділом Посольства прийом громадян з консульських питань проводитиметься до 17:00.
Службою реєстрації населення та імміграції МВС Ізраїлю здійснюється програма добровільного повернення на Батьківщину громадян України, які порушили імміграційне законодавство Ізраїлю, у тому числі шляхом незаконного працевлаштування та продовжують перебувати на її території нелегально.

Чому так вийшло?

Якраз коли мені довелося задуматися і над своїм прожитим життям, і над життям людським, тоді я й звернувся до поезії. В шістдесят років я написав вірша: «Косар я був, скажу, не «фе», нехай свідчать блавати, одіну райтки (галіфе) і вийду босий з хати…». Цей вірш є у «Коливі» (збірка поезій - ред). І той десяток з часу його написання пролетів так швидко, і оце все, що навколо діється, що через мене тече, на мозок і серце давить, ці життєві проблеми настільки почали мене гнітити, що і вночі, і вдень я почав більше писати й думати, писати й думати, писати й думати… І десь через підсвідоме відчуття з’явилася оця поезія.

- Пане Ярославе, а як минає Ваш день?

Як коли. Часом ні до чого не можу рук прикласти, нічим не можу зайнятися. Почитаю. От зараз знайомлюся з новою книжкою поета Лишеги «Великий міст». Десь іноді загляну до дружини, і вона починає мені докоряти, що я вікно розбите не засклив або плінтус не забив. Іноді втікаю до Коломиї чи до Франківська до товаришів. Буває і таке, що нічого не пишеться, нічого не говориться, нічого не хочеться робити. Але рано чи пізно треба і плінтус забити, і вікно засклити, і обдумати те, що найбільш важливе я повинен далі зробити.

- А Ваші дружина і діти читають те, що Ви пишете?

Були такі хвилини, коли я хотів зачитати якусь із поезій дружині, то вона могла спромогтися лише на такі слова: «Знову наш тато в дитинство впав».

Коли я влаштувала з боєм дитину в дитсадок, то я зрозуміла, що система у нашому селищі повністю прогнила не лише у питаннях умов ведення бізнесу, а у питаннях соціальної інфраструктури. Почалася боротьба за ремонти дитсадків бюджетним коштом. У газетах, які підтримують політику “Нових облич”, тоді писали, що ми з Олексієм Кузьменком, який пішов в АТО, воюємо не за ті питання, бо в бюджеті грошей нема.

Я думаю, що це не тільки в мене так. Дуже рідко буває, аби діти чи дружина захоплювалися тим, чим займається їх батько чи чоловік. Тим більше, якщо він пише поезію, яка не приносить грошей. Але терплять, бо нема куди їм діватися.

- А нащо Вам поезія?

Я вже казав, що поезія - це те біле поле, яке рятує.

- А фізична праця не може бути таким фактором, який би позбавляв від важкості думок? Щоб не йти на біле поле, а на реальне…

Так, і таке є, що втікаю на город до тої рожевої картоплі. Чи, як я писав у вірші, «партолю зупу…». Бо коли дружини нема вдома, то треба і на кухні поратися. Не одною поезією живу. Але партолю зупу, а бачу за вікном березу, яка підійшла до самого вікна і радує мене своєю красою. Мабуть, все-таки є поєднання фізичної праці і поетичної мрії, в якій я можу втопитися. Колись це називали декадентством, втіканням від життя. Важливо, щоб у поезії були крупинки правди, і така поезія має право на життя.

- Варто згадати про Літературно-мистецький фестиваль ім. Квітки Цісик на Циганському горбі, який вже кілька років проходить у Лісках на Вашому обійсті. Кому в селі цей захід потрібен?

Фестиваль проходить під іменем нашої славної співачки Квітки, коріння якої з Лісок. Її батько народився тут і вчився в місцевій школі, а один із його братів вчителював у Лісках.

На початку концерту перед присутніми виступив Посол України в Ізраїлі Г.Надоленко. Він привітав усіх, хто зібрався на «Старій залізничній станції» Тель-Авіву, з 70-ю річницею закінчення Другої світової війни; побажав здоров'я і довголіття ветеранам та всім, хто пережив страшні роки Другої світової війни, а також миру народам Ізраїлю й Україні.

І я хочу сказати, що Квітка є лісківська, і Нью-Йорк вдячний Ліскам за те, що теж має право сказати: «Ні, це наша Квітка!» Останні три роки цей фестиваль збирає і шанувальників музики, і поетичного слова. Це мене тішить, і це те, на що я трачу свій час і ті копійки, які назбирую за рік. В мене є мрія наступного року відкрити погруддя Квітки Цісик. Для цього, звичайно, потрібні чималі кошти. Для чого це мені? Я розтоплюю хоча б у лісківських людях лід байдужості. Окремі люди із села готові якусь сотню гривень віддати на цей пам’ятник. Я звернувся до влади, від ОО НСПУ ми подали лист до Коломийської районної ради з проханням також стати до цієї справи, до відкриття пам’ятника, який би зробив Ліскам велику славу.
Жоден представник влади селища на наш захист тоді не став. Секретар селищної ради екс-“регіонал” Олександр Ковтач, який кинув виброрців і переїхав до Бучі, тоді зухвало зазначиив: “Ви бабло косите, от і вирішуйте свої проблеми самі”.

Робота вже розпочалася - залито основу під пам’ятник, готова чудова гіпсова модель роботи івано-франківського скульптора Володимира Мельничука. А все решта за грішми. Якщо я виграю джек-пот або одержу за свою «Ордалію» Нобелівську премію, то, звичайно, зроблю в Ліски асфальтовану дорогу, поставлю пам’ятник, відкрию музей у старій школі, дам грошей на видання книжок молодих поетів, здійсню й свої мрії…

- А які у Вас є мрії?

Так-от, одна з моїх мрій - одержати Нобелівську премію (сміється).

Українські «Пісні миру» лунали вчора вечором, 6 травня, в Тель-Авівському музейному комплексі «Старий залізничний вокзал» (фешенебельному місці, розташованому в старій часині Тель-Авіву, де ізраїльтяни та гості країни люблять проводити вільний час).

- А ще?

І ще я би хотів на деякий час втекти на Мальдіви, а також облетіти світ на повітряній кулі за вісімдесят днів. Був час, коли я хотів узяти торбу на плечі і податися пішки хоча би по Україні. Але турботи сімейні не відпускають. А іноді справді хочеться, як Лев Толстой, втекти однієї днини з дому. Піти і пропасти. Аби ніхто не знав. А там писати.

- Пане Ярославе, а от, дивлячись з висоти, що Ви можете виокремити і сказати: я знаю те і те?

Нічого я не знаю.

- Може, хоч знаєте, коли картоплю добре садити?

І то не знаю, бо іноді помічаю, що хто раніше посадить, той і врожай більший збере. Декілька разів ми з дружиною домовлялися, що давай посадимо цього року, як тільки сніг зійде і город трошки підсохне.

Людмила Ясінська - українська співачка, фіналістка проекту «Американський шанс», співорганізатор і ведуча першого на Західній Україні народного конкурсу краси у форматі реаліті-шоу МІС ГАЛИЧИНА.
3:34 Шосте Чуття & Lyudmyla Yasinska - Гра (NEW 2015) альбом "Давай давай"(3:34)
"Яскраві дні, шалені ночі, зрадливо-гарні карі очі, багато ніжності й тепла, та це була лиш тільки гра..."
Шосте Чуття та Lyudmyla Yasinska - всеукраїнська прем'єра нової пісні "Гра"
3:34 Шосте Чуття & Lyudmyla Yasinska - Гра (NEW 2015) альбом "Давай давай"(3:34)
Українські «Пісні миру» в Ізраїлі: пам’ятаємо - перемагаємо!
Українські «Пісні миру» в Ізраїлі: пам’ятаємо - перемагаємо!
svitua.org
Українські «Пісні миру» лунали 6 травня, в Тель-Авівському музейному комплексі «Старий залізничний вокзал» (фешенебельному..
В когось є мінус (фонограма) пісні Людмили Ясінської Позитив???Будь ласка,дуже отрібно))

Але перед людьми якось незручно, бо починають казати, що земля ще не благословлена, а ти вже тикаєш мандибурку в землю. Тому є вичікування - ще трохи, коли вже люди вийдуть на городи. Але все-таки хочу переконатися і посадити ту рожеву картоплю раніше за всіх. Мабуть, наступної весни так і зроблю. Подивимося, що з того буде.

Розмовляв Василь КАРП’ЮК

Категорії: Архів
    Для підготовки матеріалу були використані наступні веб-сторінки:
  • 1. gk-press.if.ua/x8005/
  • 9.1%
  • 2. uk.m.wikipedia.org/wiki/Ясінська_Людмила_Михайлівна
  • 2.7%
  • 3. m.vk.com/lyudayasinska
  • 9.1%
  • 4. haifa.mfa.gov.ua/ua/news/embassy-news/36069-ukrajinsyki-pisni-miru-v-izrajili-pamjatajemoperemagajemo
  • 2.9%
  • 5. kotsubynske.com.ua/2015/10/18/moya-deklaratsiya-ta-avtobiohrafiya/
  • 3.5%
    Графічні матеріали
  • картинка 1: haifa.mfa.gov.ua/mediafiles/sites/israel/images/news/tmbs/image-0-02-05-2519f8011059e05d7070f61e291cc1b6d7b9f5ff3149ad966f9a3bcd5627a522-V-tmb-135x90.jpg
© 2018