Головна сторінка

Меню:
Яловий


Юліан Шпол яловий

Постать цього письменника забута настільки добре, що тривалий час Юліана Шпола та Михайла Ялового вважали двома різними особами.

Свого часу ця людина була президентом ВАПЛІТЕ (Вільної Академії Пролетарської Літератури), відігравала помітну роль у створенні нової, модерної української літератури та у відомій літературній полеміці того часу.

На початку своєї творчості Шпол захоплювався футуризмом.

У своїх віршах описував промислове місто, робітниче, велелюдне.
Драматична особливість його творчої біографії, на наш погляд, полягала в тому, що, активно працюючи в гурті поетів-футуристів, потім у «Гарті», ВАПЛІТЕ (перший президент), Пролітфронті, він був, насамперед, громадським діячем, дбайливим, щирим товаришем, а вже опісля — мит­цем. Часто траплялося так, що актуальний сюжетний ма­теріал художньо переосмислював уже з чималої часової дистанції, а головне, в тій стильовій тональності, яка вже втрачала домінантні позиції на арені поточного літератур­ного процесу. Тому твори Ю. Шпола немов «запізнювали­ся» у своїй функціональності і, бувало, не знаходили свого читача на час публікації. Навіть найдовершеніший і най­вагоміший в його доробку роман «Золоті лисенята» (1929) ледве здобувся на кілька посередніх рецензій. Подальша ж трагічна доля самого автора спричинилася взагалі до за­буття на довгі десятиліття аж до сьогодні і його самого (згадувався хіба що в обоймі «хвильовистів»), і його спад­щини.

Дарма, що тогочасне українське місто дуже відрізнялося від вимріяних Чикаго чи Нью-Йорка, українські футуристи вірили, що колись вони будуть схожі... Письменник полюбляв епатувати, пропонував власні варіації властивих футуризмові космічних та урбаністичних тем.
Свою творчу діяльність письменник постійно поєднував із журналістсько-видавничою роботою: був редактором га­зети «Селянська біднота», заступником головного редакто­ра журналу «Червоний шлях», головним редактором ДВУ. Писав лише про те, що особисто пережив. Як і його партій­ний і творчий однодумець Г. Михайличенко, Ю. Шпол ма­ло встиг написати. Проте якщо перший трагічно загинув, так і не розкривши належно свого таланту, то у Ю. Шпо- ла була можливість це зробити.

Писав вірші на кшталт:

Коли червонокрилі

натовпи

Захльобують виямки вулиць. -

Плачуть розколисані, наелектрені

струни.

Кудляться розбуджені

омайданені звірі.

Рвуться закляклі болі.

З агов ним посвистом

Змітаються віки космічною мітлою.

-

Висмикнутий з нетрів минулого,

Я - засліплено голий.

Не чіпайте мене,

Оголеного.

(“Ante scriptum”)

У цей час він подружив з Михайлем Семенком, Василем Алешком, відомими українськими футуристами, спільно з якими заснував „Ударну групу поетів-футуристів”.

Наслідком співпраці з футуристами стала єдина поетична збірка Шпола „Вeрхи”.
Літературну діяльність Михайло Яловий розпочав у 1918 р. 1919 р. в газеті «Селянин і робітник» під прибраним ім'ям Михайло Красний публікуються його агітаційні поезії, а 1920 р. в газеті «Селянська біднота» друкується «казка для дорослих» «Треба розжувати». Результатом дворічної співпраці з футуристами стала збірка поезій «Вéрхи», яка здобулася на неоднозначну оцінку критики. В 1923-1926 рр. Яловий майже повністю присвячує себе публіцистиці.

Найвідомішим твором, який Юліан Шпол лишив по собі, є роман „Золоті лисенята”, який у романтично-оптимістичному ключі описував „боротьбистів” та події української революції. „Лисенята” мають кілька гостро цікавих сюжетних ліній. Головний герой роману має знайти повстанський загін і провести агітаційну роботу, поки повстанці не розійшлися по домівках.

Після Лютневої революції повернувся в рідні краї, де проводив агітацію серед селян, був обраний головою Костянтиноградського революційного комітету, під час гетьманщини сидів у полтавський в'язниці. За дорученням боротьбистів у роки громадянської війни вів підпільну роботу в Одесі, на Херсонщині, в Галичині. Після встановлення Радянської влади разом із Василем Блакитним видавав газету "Боротьба".

За короткий час своєї подорожі юний революціонер встигає закохатися, потрапити в полон і дивом врятуватися від смерті. З іншої сюжетної лінії читач дізнається про обставини підпільного життя, про секрети конспірації, про підготовку терористичного замаху та його провал.
Твір —про пошуки шляхів революційної боротьби, з широкими підпільними зібраннями й провалами конспіра- цій, терористичними актами і небезпечно-романтичними по­дорожами, щасливими хвилинами кохання і психологічни­ми драмами на цьому грунті. Хоча цілісного фабульного стрижня в «Золотих лисенятах» немає. Роман тримається на кількох авантюрно-драматичних оповідях, сюжетні лінії яких через основних персонажів наприкінці твору все ж в’яжуться у спільний вузол. Важче сприймається аж ніяк не органічний символізм твору, що позначається пе­редовсім на індивідуалізованості художніх образів. І на­віть загальний символ «золотих лисенят» — сонячних про­менів нового дня, втрачає свою оригінальність на цьому тлі.

Усіх героїв роману єднають революція, любов, роздуми про сенс життя і, звісно, „золоті лисенята” - пустотливі промінчики сонця, що з’являються на початку нового дня.

Але відомішим Шпол/Яловий був, власне, не як письменник, а як громадський діяч, публіцист, літературний критик.

На шпальтах газети „Культура й побут” він обстоював засади ВАПЛІТЕ, які стосувались мети та завдань літератури, природи письменницької праці, стосунків між українською та російською літературами тощо.
Це підтверджує й спільність позицій письменників у роботі редколегії журналу «Червоний шлях» (звідки оби­два були одночасно звільнені постановою Політбюро ЦК КП(б)У від 20 листопада 1926 р.), у всеукраїнській диску­сії 1925—1928 рр. та в літературній організації ВАПЛ1ТЕ. Хоча вага діяльності М. Хвильового, звичайно, була істот­но значнішою, ніж М. Ялового, останній так само публічно приймав на себе всі удари партійно-адміністративної си­стеми. Варто назвати, наприклад, принциповий публіцис­тичний виступ М. Ялового «Санкт-Петербурзьке холуйст­во» («Культура і побут». 1926. 18 квіт.) в оборону націо­нальної самобутності української культури — з приводу редакційної статті «Самоопределение или шовинизм?», опублікованої у ленінградському журналі «Жизнь искусст- ва» (1926. № 14).

Яловий вважав, письменник не мусить займатися агітаторською, культмасовою роботою, бо це йде на шкоду його творчості.

Юліан Шпол був дуже різнобічною людиною. Разом зі своїми друзями Миколою Хвильовим та Майком Йогансеном він брав участь у роботі державної комісії, яка працювала над створенням нового українського правопису.

У березні 1920 року вступив до КП(б)У, із зарахуванням стажу з 1918 року посів місце редактора газети "Селянська біднота". Потім деякий час працював у газеті "Вісті" Київського губревкому, представником українського уряду в Москві, відповідальним секретарем журналу "Червоний шлях" редактором "Вапліте" членом редколегії "Журналу для всіх", директором видавництва ЛІМ (Література і Мистецтво). Брав активну участь у створенні літературної організації "Комункульт", був першим президентом ВАПЛІТЕ. Друкувався у збірниках "Жовтень", "Шляхи мистецтва", "Всесвіт", "Знання" та ін.

Устиг спробувати себе в кінематографі (працював над створенням кількох сценаріїв, подальша доля яких, щоправда, невідома).

Юліан Шпол належить до покоління так званого „Розстріляного Відродження”. І доля його трагічна, але, як це не парадоксально, доволі звичайна для письменника того часу... Спершу - арешт і заслання на Соловки, пізніше - розстріл.

Народився він у с. Дар Надежді, Червоноградського райо­ну на Полтавщині (нині Сахновщинський район Харків­ської обл.). Навчався у Миргородській гімназії, потім на медичному факультеті Київського університету, який не закінчив, захопившись революційною діяльністю. У час громадянської війни брав активну участь у боротьбі з геть­манцями, німцями, петлюрівцями, очолював Червоноград- ську раду робітничих, селянських і солдатських депутатів. З 1918 р.— член Української комуністичної партії. В складі делегації боротьбистів 1919 р. їздив до Галичини на пере­говори з радикалами щодо об’єднання політичних сил, які виступають за суверенність України. І хоча потім перейшов до КП(б)У, все це в 30-х роках стало причиною арешту, звинувачень у контрреволюційній діяльності. Як наслі­док — заслання до концтабору, звідки вже не повернувся.

Упорядники „Ленінградського мартиролога” запевняють, що поховано Михайла Ялового разом з групою української інтелігенції в братській могилі в урочищі Сандормох під Медвеж’єгорськом.

Справу та вирок щодо Михайла Ялового скасовано уже за хрущовської „відлиги” за „відсутністю складу злочину”.

В ніч з 12 на 13 травня 1933 року на квартирі Михайла Ялового працівники ДПУ УРСР провели трус, а господаря заарештували.

Література:

Ушкалов О. „Драстуй, Юліане Шпол!” // Шпол Ю. Вибрані твори. - К.: Смолоскип, 2007. - С. 5-27.

* * *

Загасіть вогні

Минулих днів,

У попіл викиньте

Докурену життя цигарку -

Світ без анархічного,

П’яного руху вулиць,

Світ без салонних огнів,

Це - гарно.

В залізних обіймах народження,

В кривавій пітьмі

вмирання

Повзе локомотив майбутнього

На скелю одвічних мрій...

Але заелектрились далини вічнього,

Чується гуркіт

Життя потойбічнього

І пітьму пронизує світ

Нових днів: -

Рaдій.

Ах, так загасіть же вогні

Минулих днів,

У попіл викиньте

Життя докурену цигарку: -

Світ без салонних огнів,

Це - гарно.

* * *

Не ведіть мене
Й не несіть мене
Ні до лікаря,
Ні в санаторію.
Ми з весною облудною
Нашу кволість на Марс,
Нашу кволість
На Марс запроторимо.

Підсумовуючи, слід зазначити, що творча особливість Ю. Шпола — в тому, що він був романтиком із поглядом у минуле, в той день, коли була чистою віра у високі ідеа­ли революції, у їх неодмінне звершення на рідній землі. У цьому, мабуть, криється причина й того, що письменник, будучи у громадському житті активним, в художній твор­чості майже не звертався до «живого» навколишнього ма­теріалу. Не хотів ятрити своє сумління розчаруванням, яке прийшло до нього раніше від багатьох інших? (І. Сенченко у «Нотатках про літературне життя 20—40-х років» згадує, як часто сонячного ранку на подвір’ї письменницького бу­динку «Слово» він бачив Ю. Шпола, що годинами сидів у самотній задумі).

..
Щільно-щільно,
Гаряче-палко.
Весь: - струмень-скалка.
До грудей її
З жагою
Самотніх зір в блакиті
Прилиньте.
І так цілуйте,
І так цілуйте запаморочено,
Щоб радість
Кров’ю бризнула...

Земле моя,
Сумом моїм заповитая,
Теплоснажная,
Стражданням закрижанена,
В тобі - осталена -
Дрижить
Струна моя.

Три розділи — то монологи трьох закоханих дівчат, їхні звернення до своїх обранців, які йдуть на збройний захист Вітчизни. Іменем високої любові юнки благають воїнів не зрадити в житті найсвятішого: перша — Росії, друга — Ук­раїни, третя — революції. Але офіцерський мундир був не­вдовзі виміняний «на порядну чесну радянську валюту», гайдамацький шлях теж сховано на дно скрині й одімкнено двері «чепурненької крамнички». І лише третій героїчно загинув у відкритому бою. В епілозі від автора мовилося, що публікацію знайденого рукопису роману зроблено, аби читачі наступних поколінь мали уявлення, «як писав, як любив і як страждав оцей їхній попередник — симпатичний юнак, чесний солдат революції, непохитний комунар».


Я в тобі вип’ю,
Я в тобі висмокчу
Мої жалі,
Мою тугу весняну
До дна.

* * *

Наливаються, наливаються
Холодним свинцем
Жовтаві дні.
А мене немає в Полтаві,
Я в Київі живу огряднім.
І хожу, і хожу,
І топчу тротуари.
Душа моля кличе: -
Розправи! -
Над беззмістовними днинами,
Що теліпаються
Безглуздими динями,
Повішені замість плакату
Над входом чудернацької хати: -
Не то на щастя,
Не то на лихо...

А скільки раз
Кликали, кликали,
Просторами манили
На світанні? -
А тепер -
Невже востаннє
Доблимують килимами потертими
У грека
За чорною кавою
Жовтаві,
Свинцем налиті
Дні?..

Народився 5 червня 1895 року в селі Дар-Надежда Костянтиноградського повіту на Полтавщині.

Яловий Михайло Омелянович народився 5 червня 1895 року в селі Дар Надєжда, на Полтавщині (тепер Сахновищенський район Харківської області) в сім'ї волосного писаря.

Помер, за одними джерелами, улітку 1934 року на будівництві Біломорсько-балтійського каналу, за іншими - точнішими - розстріляний 3 листопада 1937 року. На той час йому виповнилося лише 42 роки.

Це була коротенька біографічна довідка. На цьому з датами все. Не люблю я їх:). Але якщо вони когось все-таки цікавлять, дивіться Літературу.

    Для підготовки матеріалу були використані наступні веб-сторінки:
  • 1. sviata.com.ua/persons/iulian-shpol/
  • 9.1%
  • 2. uk.m.wikipedia.org/wiki/Яловий_Михайло_Омелянович
  • 0.9%
  • 3. www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1893
  • 1.2%
  • 4. litmisto.org.ua/?p=2292
  • 4.2%
© 2018