Головна сторінка

Меню:
Кавабата ясунарі

Кавабата ясунарі скорочено

Коротка ясунарі кавабата

Ясунарі кавабата

Ясунарі кавабата презентація

Ясунарі кавабата скорочено

Ясунарі кавабата хронологічна таблиця


Кавабата ясунарі - Ясунарі Кавабата хронологічна таблиця

Біографія в датах Ясунарі Кавабата відомого японського письменника викладена в цій статті. Хронологічна таблиця життя і творчості наводять основні дати в житті письменника Ясунарі Кавабата.

Ясунарі Кавабата хронологічна таблиця

11 червня 1899 — Народився в селі Акутагава, неподалік від Осаки в сім’ї лікаря, що займався приватною практикою .

Батько письменника був високоосвіченою людиною, захоплювався літературою та мистецтвом.
Крім Нобелівської премії, Кавабата одержав також премію "За розвиток літератури" (1937), Літературну премію Академії мистецтв (1952). В 1954 р. він був прийнятий у Японську академію мистецтв, а в 1959 р. нагороджений Франкфуртською медаллю імені Ґете. Крім того, в 1960 р. письменник одержав французький орден Мистецтва й літератури, премію Франції "За кращу іноземну книгу" й орден Культури від японського уряду в 1961 р.


Ясунарі Кавабата - японський письменник, офіцер французького ордена мистецтв і літератури (1960), лауреат Нобелівської премії з літератури (1968). Коротка біографія Ясунарі Кавабата викладена в цій статті.
Кавабата Ясунарі [Електронний ресурс] : [біографічні відомості, творчість] // Вікіпедія: [сайт]. - Електрон. дані. - Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Кавабата_Ясунарі (дата звернення: 10.07.15). - Назва з екрана.



1901 — Від туберкульозу помирає батько письменника.
1902 — Від туберкульозу помирає мати. Разом з бабусею переїжджає в Ібаракі.
1906 — Помирає бабуся.
1912 — У Ібаракі надходить в середню школу.
1914 — Помирає дідусь. Родичі, що жили в Осаці, по материнській лінії забирають дитину до себе, однак для продовження занять у школі Кавабата знову повертається в Ібаракі, де поселяється в шкільному гуртожитку.
Після Другої світової війни Кавабата продовжував із успіхом публікуватися. Серед його творів «Тисяча журавлів», «Звук гір», «Дім сплячих красунь», «Краса й смуток» та «Стара столиця».


Кавабата займався не тільки художньою літературою. Він також працював репортером в газетах, в тому числі і у відомій “Майніті сімбун”. Хоча письменник відмовлявся брати участь у мілітаристській лихоманці впродовж Другої світової війни, він не особливо цікавився також повоєнними реформами.
У своїх лекціях він вказував на безперервність розвитку японської літератури з XІ по XІ в., а також на глибокі зміни, що відбулись наприкінці минулого сторіччя, коли японські письменники відчували сильний вплив своїх західних побратимів по перу.

Однак, Кавабата відзначав, що як і рання смерть родичів, так і війна сильно вплинули на його творчість. Він говорив, що після війни зможе писати тільки елегії. Все ж критики не помічають особливих тематичних відмінностей у творах Кавабати до і після світової війни.
Во время второй мировой войны и в послевоенный период К. старался быть в стороне от политики, никак не реагируя на то, что происходило в стране. Он долго путешествовал по Маньчжурии и много времени уделил изучению "Саги о Гэндзи", классическому японскому роману XI в. В загадочной повести К. "Тысячекрылый журавль" (1949), в основе которой лежит традиционная японская чайная церемония, прослеживаются элементы "Саги о Гэндзи". Именно повесть "Тысячекрылый журавль" лучше всего известна на Западе, хотя многие критики полагают, что "Стон горы" (1954), семейный кризис в шестнадцати эпизодах, является произведением более совершенным.


Мотиви сирітства в подальшому не раз знайдуть своє відображення в його творах.
1917 — Закінчує середню школу в Ібаракі і надходить у старшу школу при Токійському університеті. У шкільні роки захоплюється живописом, мріючи стати художником, проте вже до 15 років зосереджується на літературі.
В 1968 р. Кавабата одержав Нобелівську премію з літератури "за письменницьку майстерність, що передає сутність японської свідомості". Будучи першим японським письменником, що одержав Нобелівську премію, Кавабата у своїй промові сказав: "Все своє життя я прагнув до прекрасного й буду прагнути до самої смерті". З типово японською скромністю він помітив, що не розуміє, чому вибір припав саме на нього; проте він висловив глибоку подяку, сказавши, що для письменника "слава стає тягарем".


Продовжуючи жити в родичів, Кавабата вступає у токійську середню школу й починає вивчати європейську культуру, захоплюється скандинавською літературою, знайомиться із добутками таких художників, як Леонардо да Вінчі, Мікельанджело, Рембрандт і Поль Сезанн.
Втративши найближчих рідних, він перебрався до родичів з боку матері у родину Курода. У січні 1916 року Ясунарі переїздить у шкільний гуртожиток. Закінчивши школу в березні 1917 року, він їде до Токіо, сподіваючись поступити в Дай-ічі Кото-ґакко (яп. 第一高等学校), школу при Токійському імперському університеті. Успішно склавши вступні іспити він навчається в Токійському університеті на гуманітарному факультеті за спеціальністю «англійська мова». Через рік переводиться на факультет японської літератури.

В 1920 р. юнак вступає до Токійського університету на факультет англійської літератури, однак на другому курсі береться за вивчення японської літератури. Його стаття в студентському журналі "Синейте" ("Новий напрямок") привернула увагу письменника Кан Кікуті, що запропонував Кавабаті, котрий у цей час (1923) учився на останньому курсі, стати членом редакції літературного журналу "Бунгей сюнджю" ("Література епохи"). У ці роки Кавабата із групою молодих письменників засновує журнал "Бунгей дзідай" ("Сучасна література") - рупор модерністського напрямку в японській літературі, відомого за назвою "сінканкакуха" ("неосенсуалісти"), що перебував під сильним впливом модерністських письменників Заходу, особливо таких, як Джеймс Джойс і Гертруда Стайн.

До цього ж часу відноситься захоплення скандинавської літературою (насамперед Стріндбергом), а також творами японських авторів, які належали до групи «Сіракаба».
В 20-х роках Кавабата жив у плебейському районі Токіо Асакуса. Протягом цього періоду він експериментував із різними стилями письма. В романі «Асакуса куренайдан» (Червона банда Асакуси), який виходив окремими випусками в 1929-1930 роках, письменник звертається до життя напівсвіту куртизанок та інших персонажів за межею добропорядного суспільства. В цьому стилі вгадується відлуння літератури епохи пізнього Едо. З іншого боку, «Сюйсо Ґенсо» (Кришталева фантазія) — чистий потік свідомості.


1918 — Здійснює першу подорож на півострів Ідзу.
1920 — Надходить на філологічний факультет Токійського університету (відділення англійської філології).
1921 — Переходить на відділення японської філології Токійського університету. Починає свій шлях у літературі, дебютувавши з оповіданням «Картини поминання полеглих на війні» і увійшовши до складу редакції випускається в університеті студентського літературного журналу «Нова течія».
В 1920г. юноша поступает в Токийский университет на факультет английской литературы, однако на втором курсе берется за изучение японской литературы. Его статья в студенческом журнале "Синейте" ("Новое направление") привлекла внимание писателя Кан Кикути, предложившего К., который в это время (1923) учился на последнем курсе, стать членом редакции литературного журнала "Бунгэй сюнджю" ("Литература эпохи").


У книзі "Птаха й звірі" (1933) розповідається про холостяка, що відмовляється від спілкування з людьми й знаходить спокій серед тварин, плекаючи спогади про дівчину, яку любив у молодості. В 30-і рр. творчість Кавабати стає більш традиційною, вона відмовляється від ранніх літературних експериментів. В 1934 р. письменник починає роботу над "Сніжною країною", повістю про відносини токійського джиґуна середніх років і дорослої сільської гейші. Написана з підтекстом, в еліптичному стилі (у дусі "хайку", силабічної японської поезії XVІІ в), "Сніжна країна" не має зв'язного, продуманого сюжету, складається із серії епізодів. Кавабата довго працював над романом: перший варіант з'явився в пресі в 1937 р., а останній, остаточний, - тільки через десять років.


1924 — Закінчує Токійський університет, отримавши ступінь бакалавра мистецтв. У жовтні в числі 14 письменників утворює групу літераторів-модерністів, які назвали себе неосенсуалісти.
В эти годы К. с группой молодых писателей основывает журнал "Бунгэй дзидай" ("Современная литература") - рупор модернистского направления в японской литературе, известного под названием "синканкакуха" ("неосенсуалисты"), которое находилось под сильным влиянием модернистских писателей Запада, особенно таких, как Джеймс Джойс и Гертруда Стайн.

Група починає видавати журнал «Літературна епоха».
Японський письменник Ясунарі Кавабата народився в Осаці в освченій і багатій родині. Його батько, лікар, помер, коли Ясунарі було всього 2 роки. Після смерті матері, що настала через рік після смерті батька, хлопчик був узятий на виховання дідом і бабкою по материнській лінії.
Через кілька років померли його бабуся й сестра, і хлопчик залишився зі своїм дідом, якого дуже любив.
Кавабата народився в місті Осака 11 червня 1899 року в родині лікаря. Батьки рано померли і в чотири роки він став сиротою. Вихованням хлопця займались дідусь і бабуся по материнській лінії. 1906 року померла його бабуся, 1909 року - його старша сестра, яка мешкала разом з тіткою і яку він бачив тільки раз у житті. У 15 років (1914 р.) помирає дідусь.

Хоча в дитинстві Кавабата мріяв бути художником, у віці 12 років він вирішує стати письменником, і в 1914 р., незадовго до смерті діда, починає писати автобіографічну розповідь, що публікується в 1925 р. під назвою "Щоденник шістнадцятирічного".

Об’єднання неосенсуалісти розпадається через чотири роки.
В "Будинку сплячих красунь" (1961) розповідається про старого, що у пориві крайнього розпачу відправляється в публічний дім, де жінки перебувають під таким сильним наркотичним сп'янінням, що навіть не помічають його присутності. Тут він намагається знайти зміст буття, позбутися від самітності. У цьому творі, писав критик Артур Г. Кімбалл, "майстерність Кавабати виявилася в сполученні думок про смерть з мозаїкою життя, нагнітання напруги сполучається із кольоровим відступом... З погляду Едгара По, це ідеальна розповідь, у якій автор домагається багатозначного ефекту".


1925 — Опубліковані ранні оповідання «Щоденник шістнадцятирічного» і «Почуття сироти».
1926 — Опублікована популярна повість «Танцівниця з Ідзу».
1929 — Публікація повісті «Веселі дівчата з Асакуса»
1931 — Роботу над повістю «Видіння в кришталевій кулі» (залишилася незакінченою). Повість «Голки, скло і туман». Одружується.
1932 — Повість «Елегія».
1933 — Опубліковано оповідання «Птахи і звірі» (залишився незакінченим).
1934 — Призначається членом Консультативної ради з літератури, створеного під егідою Департаменту громадської безпеки Міністерства внутрішніх справ. Закінчує роботу над автобіографічною повістю «Листи до батьків».
Ще в університеті Кавабата відновив видання університетського літературного журналу Сін-січо («Нові хвиля думок»), який до того впродовж чотирьох років вже не працював.
Навчання в університеті Кавабата закінчив у 1924 році, і до того часу вже потрапив у поле зору Кана Кікучі та інших відомих письменників та редакторів завдяки своїй співпраці в літературному журналі Кікуті “Бунгейсунью”.

У цьому журналі Кавабата опублікував своє перше оповідання («Сцена з сеансу»). Навчаючись спочатку на факультеті англійської літератури, він згодом перейшов на японську. Його дипломна робота називалася «Коротка історія японського роману».
В книге "Птицы и звери" (1933) рассказывается о холостяке, который отказывается от общения с людьми и обретает мир среди животных, лелея воспоминания о девушке, которую любил в молодости. В 30-е гг. творчество К. становится более традиционным, он отказывается от ранних литературных экспериментов. В 1934 г. писатель начинает работу над "Снежной страной", повестью об отношениях токийского повесы средних лет и великовозрастной деревенской гейши. Написанная с подтекстом, в эллиптическом стиле (в духе "хайку", силлабической японской поэзии XVII в.), "Снежная страна" не имеет связного, продуманного сюжета, состоит из серии эпизодов. К. долго работал над романом: первый вариант появился в печати в 1937 г., и последний, окончательный, - только через десять лет.


Двічі відвідує гарячі джерела в Юдзава, де починає роботу над романом «Снігова країна».
1935 — Опублікована перша частина роману «Снігова країна» в журналі «Ніхон хьорон». Наступні частини поступово виходять в різних журналах до травня 1937 року.
Визнання почало приходити до Кавабати незабаром після закінчення університету й публікації низки оповідань.
Біографія : Кавабата Ясунарі [Електронний ресурс] : [біографічні відомості, творчість] // parta.ua : [сайт]. - Електрон. дані. - Режим доступу : http://www.parta.com.ua/ukr/stories/writers/191/ (дата звернення: 10.07.15). - Назва з екрана.

Після виходу в світ «Танцівниці з Ідзу» в 1926 році, Кавабата здобув популярність. В повісті розповідається про меланхолійного студента, який, подорожуючи пішки на півострові Ідзу, зустрів юну танцівницю й повернувся до Токіо в набагато кращому гуморі.
Під час другої світової війни й у післявоєнний період Кавабата намагався бути осторонь від політики, ніяк не реагуючи на те, що відбувалося в країні. Він довго подорожував по Маньчжурії й багато часу приділив вивченню "Саги про Гендзі", класичному японському роману XІ ст. У загадковій повісті Кавабати "Тисячокрилий журавель" (1949), в основі якої лежить традиційна японська чайна церемонія, простежуються елементи "Саги про Гендзі". Саме повість "Тисячокрилий журавель" найкраще відома на Заході, хоча багато критиків думають, що "Стогін гори" (1954), сімейна криза в шістнадцятьох епізодах, є твором більш значимим. Повість Кавабати "Озеро" (1954), де описується еротична мара й використовується прийом "потоку свідомості", американський письменник й есеїст Едмунд Уайт назвав "настільки ж стислою і насиченою, як природною і продуманою, наче ідеальний чайний сад".

Повість, присвячена зародженню статевого потягу й молодого кохання, стала знаменитою тому, що письменник викориристав мазки смутку і навіть гіркоти як противагу тому, що могло бути аж надто солодким. Більшість із пізніших творів Кавабати зверталися до подібних тем.
Перший літературний успіх молодому письменникові принесла повість "Танцівниця з Ідзу" (1925), де розповідається про студента, що закохався в молоденьку танцівницю. Два головних персонажі, автобіографічний герой і безневинна героїня, проходять через всю творчість Кавабати.



1942 — приступає до робіт над романом «Майстер гри в го» («Мейдзін») за мотивами раніше опублікованих журналістських заміток (закінчений в 1954 році). Вступає в Японське літературне товариство служіння вітчизні, курує Управлінням інформації при кабінеті міністрів.
В 1931 г. К. женится на Хидеко и поселяется с женой в древней самурайской столице Японии, в г.Камакура, к северу от Токио, где у них рождается дочь. Лето они обычно проводили на горном курорте Каруйдзава в коттедже западного типа, а зимой жили в доме японского стиля в Дзуси. Неподалеку от Дзуси у К. была квартира, где он работал в традиционном японском кимоно и деревянных сандалиях.


Закінчивши школу в березні 1917 року, він поїхав в Токіо, сподіваючись вступити до “Перша вища школа” при Токійському імператорському університеті. У тому ж році він склав вступні іспити в університет і став вчитися на гуманітарному факультеті за основною спеціальністю “англійська мова”.


1943 — удочеряє дитину свого двоюрідного брата з Такацукі (Осака). Опубліковані «Місце народження» (залишилося незавершеною), «Захід», «Ім’я батька» і «Дорога Токайдо».
У романах Кавабати, які відрізняються другим планом і недомовленістю, переплітаються модерністські прийоми й елементи традиційної японської культури. У статті, надрукованій в "Нью-Йорк Таймсі", Такасі Ока відзначає, що у творчості Кавабати "західний вплив перетворився в щось чисто японське, і проте книги Кавабати залишаються в руслі світової літератури".


1945 — Протягом місяця працює в якості військового кореспондента у військовій частині, розташованій в префектурі Кагосіма.
1946 — Починає співпрацю з створеним в тому році журналом «Нінген».
1948 — Обирається 4-м президентом японського відділення ПЕН-клубу.
1949 — Опубліковані «Стогін гори», «Тисячокрилий журавель» та ряд інших ключових для всієї творчості Кавабати робіт.
1950 — Продовжуючи традицію, започатковану Дзюн’їтіро Танідзакі в 1934 році, видає «Нову хрестоматію з літератури», де в популярній формі у вигляді есе розкриває для читачів творчість таких японських письменників, як Акутагава Рюноске, Кікуті Кан, Ісікава Дзюн та ін.
1955 — Опублікована повість «Озеро». Завершує роботу над своїм наймасштабнішим за обсягом твором «Токійці» і повістю «Бути жінкою».
Напружену працю над новим романом в останні роки життя Кавабата Ясунарі не вдалося завершити. Письменник важко хворів, заохотився до наркотиків. Будучи у стані важкої депресії після смерті свого учня і друга Юкіо Місіми, 16 квітня 1972 р. він наклав на себе руки у відлюдному курортному містечку Дзусі, що на околиці Токіо, отруївшись газом.


Сам автор вважав найкращим своїм твором книгу «Мейдзін» («Майстер го»). За стилем ця повість сильно відрізняється від його інших робіт. Це напівдокументальна розповідь про визначну партію з го, яка відбулася в 1938 році. Кавабата сам освітлював хід гри для мережі газет Майнічі.
В 1931 р. Кавабата Одружується з Хідеко й оселяється із дружиною в древній самурайській столиці Японії, у м. Камакура, на північ від Токіо, де в них народжується дочка. Літо вони звичайно проводили на гірському курорті Каруйдзава в котеджі західного типу, а взимку жили в будинку японського стилю в Дзусі. Неподалік від Дзусі в Кавабати була квартира, де він працював у традиційному японському кімоно й дерев'яних сандаліях.

Це була остання партія Хон'імбо Сюсая, яку він програв молодому претенденту. Через рік старий мейдзін помер. Хоча на перший погляд повість розповідає про напружену спортивну боротьбу, дехто з читачів убачає в ній символічну паралель із поразкою Японії у Другій світовій війні.
Як президент японського ПЕН-клубу з 1948 по 1965 рік Кавабата сприяв численним перекладам з японської мови на мови Заходу. В 1968 році Кавабата першим із японських письменників отримав Нобелівську премію з літератури «за майстерність розповіді, яка з надзвичайною чутливістю виражає сутність японської душі». Вручаючи премію, Нобелівский комітет відзначив три повісті: «Країну снігів», «Тисячу журавлів» та «Стару столицю».



1957 — В якості віце-президента міжнародного ПЕН-клубу головує на міжнародному конгресі його членів в Японії (у Токіо та Кіото).
1957 — У журналі «Синтеся» починається публікація повісті «Сплячі красуні».
1961 — Нагороджений Орденом культури. Починає писати повість «Стара столиця», для роботи над якою тимчасово переїжджає в Кіото.
Первый литературный успех начинающему писателю принесла повесть "Танцовщица из Идзу" (1925), где рассказывается о студенте, влюбившемся в молоденькую танцовщицу. Два главных персонажа, автобиографический герой и невинная девушка-героиня, проходят через все творчество К. Впоследствии ученик К. Юкио Мисима отзывался о характерном для творчества К. "культе девственницы" как об "источнике его чистого лиризма, создающего вместе с тем настроение мрачное, безысходное". "Ведь лишение девственности может быть уподоблено лишению жизни... В отсутствие конечности, достижимости есть нечто общее между сексом и смертью..." - писал Мисима.


Кавабата займався не лише художньою літературою. Він також працював репортером у газетах, у тому числі й у відомій Майнічі Сімбун. Хоча письменник відмовлявся брати участь у мілітаристській лихоманці впродовж Другої світової війни, він не особливо переймався також повоєнними реформами.
В 1970 р., після невдалої спроби організувати повстання на одній з японських військових баз, Місіма робить харакірі (ритуальне самогубство), а через два роки важкохворий Кавабата, що тільки-но вийшов з лікарні, де він проходив обстеження як наркоман, також кінчає життя самогубством - він отруюється газом у себе будинку в Дзусі. Цей вчинок потряс всю Японію, увесь літературний світ. Оскільки письменник не залишив посмертної записки, мотиви самогубства залишилися неясними, хоча висловлювалися припущення, що, можливо, самогубство викликане аналогічним учинком його друга, що глибоко зачепив письменника.

Проте, Кавабата відзначав, що як і рання смерть родичів, так і війна сильно вплинули на його творчість. Він говорив, що після війни зможе писати лише елегії. Все ж критики не помічають особливих тематичних відмінностей у Кавабати довоєнного і Кавабати післявоєнного.
Кавабата залишав невизначеними закінчення багатьох своїх книг, що іноді дратувало читачів та критиків. Але це був свідомий хід, оскільки автор вважав нюанси описаних подій важливішими ніж висновки. Він порівнював свій стиль письма з традиційною японською формою поезії — хайку.



1962 — Опублікована повість «Стара столиця».
1964 — Опублікована сюрреалістична повість «Рука». Розпочато роботу над повістю «Кульбаби».
1968 — Нагороджений Нобелівською премією з літератури «за письменницьку майстерність, яка передає суть японської свідомості».
1970 — Відвідує Тайвань і Корею.
16 квітня 1972 — У квітні гине від отруєння чадним газом у своєму робочому кабінеті. Основна версія — самогубство. Причини досі залишаються нез’ясованими.
Мабуть, причиною смерті Кавабати було самогубство.
У жовтні 1924 року Кавабата з кількома друзями заснували новий літературний журнал «Бунґей дзідай» (діана юріева). Цей журнал був реакцією молоді на стару школу японської літератури, особливо на рух, який заснований під впливом натуралізму. Водночас журнал став у опозицію до робітничого або пролетарського руху в літературі — соціалістичної/комуністичної школи.

Письменник помер у 1972 році від газу, але його близькі, включно з вдовою, вважають, що смерть сталася внаслідок нещасного випадку. Існує багато теорій щодо причин можливого самогубства, серед яких називають нелади зі здоров'ям, можливу таємну любовну невдачу чи шок від смерті друга — Місіми Юкіо. Кавабата на відміну від Місіми не залишив записки.
Дві найзначніші повоєнні книги письменника суть «Сембазуру» (Тисяча журавлів), написана в період з 1949 по 1951 роки, та «Яма но ото» (Звук гір, 1949-1954). Центральними темами «Сембазуру» є японська чайна церемонія та безнадійне кохання. Головний герой відчуває потяг до коханки свого померлого батька, а після її смерті, до її дочки, яка від нього утікає. Чайна церемонія використана як красиве тло бридких людських стосунків, але намір Кавабати, радше, розповісти про почуття, які викликає смерть. Посуд для чайної церемонії тривалий та вічний, в той час як люди слабкі й несталі. Теми неявного інцесту, неможливого кохання, неминучої смерті знову зустрічаються в «Яма но ото», дія якої відбувається в місті Кавабати Камакурі. Головний герой, літній чоловік, не має любові до своїх дітей і втратив будь-які почуття до дружини. Він відчуває сильний потяг до забороненого — невістки, й думки про неї переплітаються зі спогадами про інше заборонене кохання — до братової. Книга закінчується, залишаючи ситуацію нерозв'язаною.

Крім того, він не акцентував тему самогубства у своїх творах, тож його мотиви залишаються неясними. Проте, Окуно Такео, японський біограф письменника, відзначає, що йому впродовж двох-трьох сотень ночей після смерті Місіми, снилися кошмари, в яких до нього приходив дух померлого.
В 1934 році Кавабата переїхав до Камакури, що в префектурі Канаґава, і, хоча спочатку брав активну участь у громадському житті в середовищі численних письменників та літераторів, які проживали в місті впродовж війни, під кінець життя він став сторонитися інших.

Кавабата був постійно пригніченим і часто говорив друзям у тому році похмурі речі. Наприклад, про те, що він сподівається, що його літак розіб'ється.

завантажити, 27 кб.
    Для підготовки матеріалу були використані наступні веб-сторінки
    Для підготовки матеріалу були використані наступні веб-сторінки:
  • 1. biogra.in.ua/Ясунарі_Кавабата_хронологічна_таблиця
  • 9.1%
  • 2. uk.m.wikipedia.org/wiki/Кавабата_Ясунарі
  • 1.7%
  • 3. neimovirne.ru/yasunari-kavabata-biografiya-skorocheno/
  • 1.5%
  • 4. www.parta.com.ua/ukr/stories/writers/191/
  • 4.2%
  • 5. lodb.org.ua/nashi-proekty/nobeliada/kavabata-yasunari
  • 10.3%
  • 6. www.peoples.ru/art/literature/prose/roman/kavabata/
  • 4.1%
© 2018